Запитання: Чому у списку досягнень клубу Ви використовуєте здобутки тих спортсменів, які вже не є членами Вашого клубу ?

Відповідь: Почну здалеку. Не мною сказано, що без минулого немає майбутнього, і у того, хто його не поважає не буде безхмарного майбутнього. Я поважаю своє минуле, яким би воно не було, намагаюсь робити з нього правильні висновки, і це – мій найцінніший досвід. Мені довелось працювати з багатьма спортсменами на різних рівнях, і з кожним я вчився, експериментував, помилявся, але все-таки йшов уперед у справі, якій присв'ятив своє життя.

Учні, які тренувалися у мене – це моя історія, це історія мого клубу, якою я пишаюся і яку розповідатиму усім, кого вона цікавить. Це мій досвід, завдяки якому я сформував своє розуміння карате-до як мистецтва, філософії, способу життя, як спортсмен, як тренер і як людина. І на мою думку вже в самому запитанні нажаль закладена незрозуміла амбіційність та егоїстичність. Мені ніхто не заборонить радіти за здобуті перемоги своїх колишніх учнів, ще і тому, що ці перемоги вони здобули і завдяки моїм зусиллям. До речі, це повинні пам'ятати і поважати самі учні.

А якщо відповісти офіційно, то у будь-якому спорткомітеті Вам дадуть відповідь, скільки років учень, який покинув свого останнього тренера, зобов'язаний рахувати і вписувати його у графу "тренер" в усіх офіційних документах спортсмена. Нажаль, це правило у нашій системі карате-до не працює. І знову ж таки причиною цього є невдячність спортсменів та незрозуміла егоїстична амбіційність його наступних тренерів.

Запитання: Чи приходять до вас батьки з дітьми? Чим відрізняється робота тренера з дорослими юнаками від роботи з дітьми? (Андрій Андрусевич)

Відповідь: Інколи приходять. А взагалі я мріяв створити клуб де кожен би займався тим напрямком в карате-до, який йому довподоби, адже кожен вибирає свій метод вдосконалення і дотримується його все життя. У батьків не завжди є бажання займатися класичним карате, їх більше приваблює вивчення прийомів самозахисту, в той час як для гармонійного розвитку дітей необхідно грамотно поєднувати вивчення класичного та спортивного напрямків карате-до з елементами самозахисту. Я, як тренер, особливу увагу приділяю загально-фізичній підготовці усіх, хто займається в нашому клубі, без якої неможливий швидкий ріст майстерності у кожному з перерахованих напрямків. Методи, засоби, педагогічні прийоми безумовно різні у тренуваннях дорослих, юнаків та дітей, адже діти ще не сприймають мистецтво карате-до як складну систему самовдосконалення особистості, в основі якої лежать високі моральні та духовні якості. Ось чому тренування дітей повинні проходити з елементами дитячих ігор, естафет тощо, а це вже професіоналізм та талант тренера.

Сподіваюсь, усі хто обере карате-до методом свого самовдосконалення ніколи не пожалкує, і я бажаю досягти усім найбільших висот у цьому прекрасному нескінченному путі.

Запитання: Скажiть будь-ласка, чи Ви начаєте древнiй фiлософiї великих майстрiв ? Якщо навчаєте, то як це сприймають Вашi учнi ? (24 вересня 2002 р.)

Вiдповiдь: Передусім, приємно, що людей цікавить філософія древніх майстрів. Нажаль, більшість тих, хто займається бойовими мистецтвами, не заглиблюється у їх філософію, етикет, ритуали та традиції, які протягом кількох століть пропагували древні майстри і донесли до наших часів. Інколи люди, перечитуючи їх думки, незавжди знаходять в них ту інформацію, що допомагає осягнути єдиноборства і вдосконалюватись швидше за інших. Їх цікавить швидке зростання результатів, медалі, пояси, дани. Ставлення до карате-до як спорту, перетворило його у те, що віддалено нагадує вчення древніх. Тому справжніх майстрів завжди мало. Я погоджуюсь з думкою Ю. Мєтєшкіна (4 Дан Сьоріндзі Кемпо) , що "рингові бої у будь-якому бойовому мистецтві, де ллється кров, галасливий натовп, грошові призи – все це можна віднести до ракової пухлини людства" (1).

Вчитель-тренер у бойових мистецтвах – це, передусім, сполучна ланка між древніми і сучасними майстрами, що передають знання та навички усім, хто бажає. Бо навчати бойовому мистецтву правильно не можна без філософського підгрунтя, яке крихтами збирається нами з книжок, кінофільмів, бесід з майстрами (на навчальних семінарах, змаганнях тощо).

На своїх тренуваннях я часто розповідаю притчі, легенди, почуті історії про давніх і сучасних майстрів, та випадки із власного досвіду. Але я переконався в тому, що які б правильні, цікаві, повчальні не були ці історії, вони не залишаться у пам'яті учнів, якщо тренер не зможе пов'язати розповідь з тим, що потрібно у даний момент, або буде необхідним з часом учням і, що краще, власним прикладом та реальною демонстрацією техніки або поведінки не доведе правоту своїх слів. Тобто те, що він показує, повинно відповідати сказанному (що, нажаль може зробити не кожен тренер у наш час) і якщо цього немає, учні покинуть такого тренера (це лише справа часу). Тому вчитель завжди був (і повинен бути) безсумнівним авторитетом і у мистецтві боротьби, i у житті. Колись батьки залишали йому своїх дітей на багато років, і учні жили у домі вчителя навчаючись у нього життю та мистецтву боротьби. Недарма древні майстри говорили: "Батьки дали тобі життя, та людиною тебе зробив вчитель". Ставлення учнів до мистецтва, повага до вчителя, один до одного, і те, як вони будуть розвивати традиції школи в майбутньому, було головним для сенсея. "Тренувати можна багатьох, та назвати своїми учнями не всіх".

Те, що я розповідаю, учні слухають із захватом, їм не цікаво. Але у цих історіях вони часто шукають якогось секрету, що допоміг би їм швидше оволодіти мистецтвом. Але секрет лише в тому, щоб перенести увагу всередину себе і на довгому шляху тренувань та самопізнання створите себе новою особистістю, переборовши власну недосконалість у гармонійному поєднанні з навколишнім світом.

Розуміння будь-якої філософії не приходить швидко. На мою думку повинен пройти час, щоб ти, під керівництвом досвідченого майстра, усвідомив суть того, чому присвятив життя, зрозумів важливість кожної деталі. Тоді розуміння прийде само.

Скільки б книг не прочитав про філософію древніх майстрів, якщо не відкрити свою душу для відвертого сприйняття цієї філософії, майстром можна ніколи й не стати. Бойовими мистецтвами треба жити, тоді вони відкриють свою суть, таємниці і секрети.

1. Див. Метешкнн Ю. Сериндзи Кемпо как динамическая медитация дзен, как реальная оборонительная схватка //Мастер Карате.-1999.-№1.-с.12-16.

Запитання: Чому Ви стираєте з історії клубу людей, які мали до нього безпосереднє відношення ? (Вітер Н.В.)

Відповідь: Сайт нашого клубу створений з метою інформувати людей про діяльність і розвиток клубу, а саме, про спортсменів та інструкторів, які тренуються чи працюють у ньому. А людей, які тренувались чи працювали у ньому раніше, ніхто, як Ви висловились "не стирає з історії клубу". Ті люди, які були з нами у клубі, залишаються у наших спогадах, і лише від них залежить, чи будуть ці спогади приємними.

Я прислухаюсь до думки древніх майстрів і розрізняю тих, хто тренувався у мене і тих, кого називаю своїми учнями. Та поганий учень, який залишається лише учнем. Справжні учні не лише одержимо тренуються в сенсея, але й залишаються вірними йому на довгому шляху самовдосконалення. І продовжуючи його справу (необов'язково у його доджо – залі для занять карате-до, чи клубі), завжди з повагою ставляться до нього, радяться з ним, допомагають один одному.

Нажаль, не усі, хто тренувалися у мене і залишають наш клуб, замислюються над важливістю філософії етикету східних бойових мистецтв. І, навпаки, вважають себе такими "великими майстрами", що не помічають навколо нікого окрім себе. А завершити свою відповідь хочу такими словами: "Піднімайся над собою, але не губи себе із виду". Думаю буд-якій людині у будь-якій діяльності слід задумуватися над сказаним.

Сподіваюсь, усі хто обере карате-до методом свого самовдосконалення ніколи не пожалкує, і я бажаю досягти усім найбільших висот у цьому прекрасному нескінченному путі.